Непросто згадувати про тих, кого не вдалося забрати, - говорить боєць з Рівненщини, відомий під позивним "Мародер". Область - Новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє.

Олексій з Костопільщини, якому виповнилося 30, вже пережив стільки важких моментів, що їх вистачило б на ціле життя.

Військовий із позивним "Мародер" з початку повномасштабної агресії опинився в самому епіцентрі бойових дій. Він активно брав участь у захисті Київщини, сприяв звільненню Чернігівської області, а також воював на Донеччині, Запорізькому фронті та Харківщині. Історією цього захисника поділилися в 104-й бригаді територіальної оборони Збройних Сил України.

"Я ухвалив рішення підписати контракт напередодні великої війни, у січні 2022 року. Багато моїх друзів і знайомих попереджали про неминучість конфлікту. Прислухавшись до цих слів, я обрав шлях служби в теробороні і вступив до 104 бригади ЗСУ, в Костопільський батальйон," - ділиться своїм вибором боєць 59-го батальйону. Але початок вторгнення застав його далеко від рідної Костопільщини, адже він був відряджений на навчання до "Десни": "Коли все почалося, нас прикомандирували до бойового підрозділу. Разом із побратимами ми очищали околиці Чернігова та інших населених пунктів від окупантів. З кінця березня наша діяльність перемістилася під Київ." Коли ворога вдалося відкинути з цих територій, "Мародера" повернули до батальйону. На зворотному шляху він вирішив завітати до селища, де колись допомагав з будівництвом церкви. Йому було цікаво, чи завершили роботи, адже залишалося лише пошпаклювати та оформити іконостас. "Але, на жаль, результат виявився гірким. Від церкви залишилися тільки руїни, а поруч три хрести, під якими поховали вбиту сім'ю священника. Російські війська обстрілювали храм із танка. Тепер немає ані церкви, ані будинку, ані священника," - з сумом згадує солдат. На всіх наступних напрямках Олексій працював разом зі своїм батальйоном, виконуючи різноманітні завдання: від перебування в окопах до знищення дронів поблизу спостережного пункту та евакуації побратимів. Йому важко згадувати про тих, кого не вдалося врятувати: "Бувало, приїжджаю до домовленої адреси, щоб забрати хлопців, а на місці — величезна вирва замість дому. Залізні стовпчики світяться від високої температури. Сподівався, що, можливо, вони встигли перейти в інше місце." Тому він почав кликати їх біля сусідніх будинків, але натрапив на ворожу засідку: "Гукнув і побачив силует у вікні, а потім почулася автоматна черга. Я встиг сховатися в "Рошельку" і дати газу назад. Коли ж я розвернувся, в заднє колесо влучила ракета РПГ. Дорога далі була непростою: я вдарився головою об кермо, навколо летіли цегла, асфальт, стовпи, дерева. Наступного дня дізнався, що біля нашої машини приземлилася КАБ." Того дня, за словами Олексія, їх врятувала "Рошелька": "Після влучення РПГ вона перейшла в аварійний режим, тобто в консервацію. Запрацював клімат-контроль, накачавши повітря в салон, щоб нас не розчавило, як у танках. Це і стало нашим порятунком." Іноді доводилося кілька днів не спати, адже постійно була радіозв'язок і потреба в евакуації побратимів. Бували випадки, коли й його самого потрібно було рятувати. І, незважаючи на всі труднощі, цей чоловік чітко усвідомлює, що всім потрібно працювати на перемогу, і він робить усе, що може, щоб вона стала реальністю.