Чому Путін вирушив до Монголії. Колонка Віталія Портникова

Володимир Путін наразі перебуває в Монголії, де в традиційній юрті проводить переговори з президентом цієї країни, Ухнаагійн Хурелсухом. Цей візит російського лідера до сусідньої держави привертає особливу увагу через те, що Путін вже не вперше демонструє готовність кидати виклик усталеним нормам міжнародного права. У цьому випадку - підкреслити, що ордер Міжнародного кримінального суду в Гаазі не може бути виконаний у ситуації, коли йдеться про главу Російської Федерації.

Варто зазначити, що від самого моменту оголошення Гаагою рішення видати ордери на його арешт, а також на арешт російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової, Путін активно намагається довести їхню недійсність. Це пов'язано, передусім, зі звинуваченнями у незаконній депортації українських дітей з України до Росії.

Володимир Путін шукав способів відвідати будь-яку країну, яка ратифікувала Римський статут і могла б гарантувати його безпечний приїзд. Перші спроби були здійснені під час саміту БРІКС у Південноафриканській республіці. Президент ПАР, Сиріл Рамафоса, зазначив, що він мав тривалі й постійні консультації з Путіним з цього питання.

Коли стало очевидно, що Південноафриканська республіка не може гарантувати безпеку російському президенту, Володимир Путін вирішив не відвідувати ні Бразилію, ні Індію. Проте знайшлася країна, яка дозволила йому продемонструвати недієздатність Римського статуту та Міжнародного кримінального суду в Гаазі - це Монголія. Нині у Монголії при владі знаходиться Монгольська народна партія, яка є спадкоємицею тієї самої політичної сили, що керувала країною протягом усього радянського періоду. У той час незалежність Монгольської Народної Республіки визнавали лише дві держави: Радянський Союз і Тувинська Народна Республіка, яка згодом була анексована СРСР. Інші країни світу розглядали Монголію як невід'ємну частину Китаю.

Як видно, нині, коли суверенітет Монголії не піддається жодним сумнівам, залежність Улан-Батора від Москви та, до речі, від Пекіна, адже Монголія розташована між Російською Федерацією та Китаєм, все ще залишається відчутною. Немає жодних сумнівів, що Володимир Путін зможе не тільки безпечно прибути до Монголії, але й безпечно залишити цю країну.

Таким чином створений ще один прецедент після того, як у Південноафриканській республіці свого часу побував президент Судану Омар аль-Башир, на розшук якого також видавав ордер Суд у Гаазі, коли розшукуваний злочинець, якщо він є президентом держави, може без перешкод відвідати країну, що ратифікували Римський статут і без перешкод повернутися додому.

Безсумнівно, це і було основною метою візиту Володимира Путіна. Все інше відходить на другий чи навіть третій план. Багато хто вважає, що для Монголії економічні вигоди цього візиту є вкрай важливими. Для Монголії це, безперечно, так. Можна стверджувати, що з Улан-Батором Володимир Путін готовий розплатитися за можливість приїхати хоча б до Монголії, щоб підкреслити неефективність Міжнародного кримінального суду.

Багато хто говорить про те, що для Монголії важливо, щоб російський президент взяв участь у відзначенні чергової річниці битви при Халхин-Голі. Це значуща подія, адже на той час суверенітет Монголії визнавали лише Радянський Союз і Тува. Згадка про цей конфлікт, в якому брали участь радянські та японські війська (японці діяли з території маріонеткової держави Маньчжоу-Го, яку визнавала лише Японія), підкреслює, що суверенітет Монголії має глибоке коріння. Це також нагадує про той етап в історії країни, коли її незалежність була визнана далеко не всіма державами, що є важливим в контексті сучасного міжнародного визнання Монголії.

Але це все задачі Монголії, і я б навіть сказав, що це задачі Монгольської народної партії, якій з одного боку потрібно привернути увагу виборців до того, що відбувалося в історії країни, тоді, коли саме ця партія була головною політичною силою в країні, а з іншого - продемонструвати власні економічні досягнення.

Монголія - демократична країна, і опозиція може поставити питання про ефективність правління вже на наступних виборах. Але є і реальна зацікавленість російського президента. І вона не пов'язана насамперед з економікою, і не дуже сильно пов'язана з історією. Вона пов'язана із намаганням знищувати норми міжнародного права.

Путін почав цим займатися майже відразу після свого пам'ятного виступу на Мюнхенській конференції. У 2008 році Росія визнає незалежність самовиголошених Грузинських автономій - Абхазії, Південної Осетії, і це її вагомий крок у руйнування стабільності на пострадянському просторі.

У 2014 році Путін ухвалює рішення не тільки про окупацію, але й про анексію українського Криму та Севастополя. Обидві території включаються до Конституції Російської Федерації як її суб'єкти. Для багатьох на Заході це виглядає як виняток, пов'язаний виключно із сакральною роллю Криму в російській історії, про що так часто говорить Володимир Путін. Проте вже у 2022 році Москва визнає незалежність так званих Донецької та Луганської Народних Республік, а згодом ухвалює рішення не тільки про анексію цих українських регіонів, але й про анексію частини Запорізької та Херсонської областей, де також присутні російські війська.

І нині Путін здійснює спроби перегляду міжнародного права, ставлячи вимогу до України, як умову для завершення війни, щоб українські війська залишили території Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя, які перебувають під контролем законного українського уряду.

І от тепер новий крок до нівелювання світопорядку - демонстрація безпомічності Міжнародного кримінального суду, тому що на питання "А які будуть наслідки для Монголії за чітке недотримання власних зобов'язань?" ніякої реальної відповіді немає. Очевидно, що Монголія не дуже побоюється будь-яких наслідків. І це також демонстрація того, що механізм міжнародного права реально працюють тільки тоді, коли країна готова їх визнавати і їм підкорятися.

Першоджерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.